«Українську енергетику добиває упертість Зеленського». Російські ЗМІ про Україну

Член «Ради з питань зовнішньої та оборонної політики РФ» Андрій Клімов на сторінках «Парламентской газеты» переконує, що «заяви Володимира Путіна щодо українських виборів мають гіпотетичний характер». «Володимир Путін прямо вказав - це повинні бути вибори, а не їх імітація, голосування повинно спиратися на громадян України, а не на невідомих людей, які там сьогодні перебувають», - повчає Клімов...

«Він людина гуманна»

Клімов продовжує зарозуміло вказувати Києву: «Є загальноприйняті принципи організації виборчого процесу. І мільйони громадян не можна позбавляти права голосу, навіть якщо вони і живуть десь за кордоном. Ми ж бачимо, як у сусідній з Україною Молдові, судячи з останніх виборів, хто буде президентом і хто буде в парламенті визначається в основному закордонними діаспорами. Це ж не є для нікого великою таємницею, правда? Ось і наш президент нагадав, що в Росії проживають громадяни України і що їх кількість велика... На мій погляд, їх не менше п'яти мільйонів. Все це люди, які мають українське громадянство і повне право взяти участь у президентських виборах в Україні. І російський лідер про це дуже чітко сказав».

«Зверну увагу і на слова президента про готовність Росії не завдавати ударів вглиб України під час голосування, - вихваляє Клімов російського диктатора. - Тут Володимир Путін ще раз підтвердив, що він - людина, яка керується базовими принципами міжнародного права, що він людина гуманна. І як мудрий керівник він дає зрозуміти - ми готові навіть до таких кроків, як обмеження військових дій. Незважаючи на те, що з 2022 року, як неодноразово фіксувала Комісія Ради Федерації із захисту державного суверенітету та протидії втручанню у внутрішні справи РФ, яку я, будучи сенатором, мав честь довгий час очолювати, українська військова влада навмисно влаштовувала різного роду нальоти дронів, артобстріли і навіть атаки вглиб нашої території в період проведення днів голосування в Росії. Так було і на виборах муніципальних, і на виборах регіональних, і на виборах Президента Росії».

Одночасно Клімов суворо підкреслює, що Росія навіть під час виборів буде продовжувати бойові дії: «Ми їх точно продовжемо, поки ЗСУ не покинуть нашу територію. Інша справа, що якщо дійде до конкретного голосування, то з нашого боку можливі якісь конкретно окреслені зобов'язання. Наприклад, про те, що ми не збираємося завдавати ударів вглиб території в день голосування. Але і для цього потрібні передумови... Серед них - допуск до виборів всіх політичних партій, які були закриті в Україні незаконно, надання права голосу людям, які були його позбавлені через неправові рішення київського режиму. Думаю, тепер, принаймні, у наших опонентів і недругів є ще один привід для серйозних роздумів».

Клімов самовдоволено заявляє, що Путін посилає Заходу «дуже чіткий сигнал»: «Суть його полягає в тому, що вибори в Україні неминучі - не можна так довго залишатися при владі людям, які не мають мандата від народу. Що це повинні бути справжні вибори, а не їх профанація. І що Росія не буде заважати Україні їх провести, якщо там буде дотримано все, що вимагається за законом. І навіть готова від себе дати якісь додаткові гарантії на час голосування».

«Загальний же зміст сказаного Володимиром Путіним про українські вибори мені видається таким: у вас, нинішні українські керівники та їхні куратори, сьогодні немає виправдання вашій узурпації влади», - також зарозуміло підсумовує 70-річний Клімов.

«В умовах інтриги, що плететься»

У газеті «Известия» доцент московської Вищої школи економіки Дмитро Новіков називає зміну голови партії «Слуга народу» «початком перезавантаження».

«Навряд чи зміна формального керівника партії «Слуга народу» - правлячої в Україні політичної сили, орієнтованої на президента Зеленського, - стала б предметом пильного аналізу в колишні часи... Зрештою, посада голови правлячої партії в Україні є скоріше технічною. Реальним лідером «Слуги народу» залишається Зеленський, під виборчу кампанію якого ця партія і створювалася... Однак у контексті сформованої сьогодні ситуації як у переговорному процесі щодо врегулювання конфлікту, так і всередині та навколо самої України в цілому подібні кроки видаються такими, що заслуговують на увагу і можуть слугувати певними індикаторами в загальній динаміці подій, що відбуваються. Тупик - черговий - який, здається, сформувався в складній мережі переговорів між різними гравцями, обумовлений насамперед непоступливістю українського керівництва. Нинішня правляча в Києві команда прекрасно розуміє складність свого становища - хороших сценаріїв мирного врегулювання для України практично не залишилося, і в цих умовах саме нинішні київські керівники автоматично виявляються цапами-відбувайлами і для політичних опонентів, і для втомленої та озлобленої української громадськості. Пішовши, наприклад, на територіальні поступки - практично неминучі, якщо мислити тверезо, Зеленський може не просто втратити популярність - його можуть скинути. Звідси і непоступливість, підтримувана європейцями. Здай Київ позиції - швидше за все, це прийняли б і його європейські союзники», - міркує московський доцент.

І хвалить офіційний Вашингтон, який «підходить до вирішення цієї проблеми радикально, вже не натякаючи, а прямо кажучи про необхідність проведення виборів в Україні».

«Солідарно з адміністрацією Трампа і російське керівництво, - хвалить доцент Новіков тепер і Кремль. - Позиція Москви давно відома - з травня 2024 року український лідер є нелегітимним через закінчення його п'ятирічних повноважень. А значить, для формалізації будь-яких мирних угод потрібні нові вибори - тільки так поставлений українським керівником підпис набуде юридичної значущості».

«Зміна керівництва правлячої партії - з народного депутата Олени Шуляк на багатодосвідченого політтехнолога і набагато більшого за калібром і політичною вагою Олександра Корнієнка - за інших обставин могла б трактуватися як суто технічна. Зрештою, Шуляк, яка обіймала посаду два дворічні терміни, просто зобов'язана була передати комусь свою позицію. Але в умовах інтриг, що плетуться українським керівництвом, і маневрів, що здійснюються Києвом, ця планова зміна лідерства автоматично стає елементом підготовки до більш масштабних кроків. Корнієнко - фахівець з виборів - ідеально підходить на роль людини, яка повинна керувати партійною машиною в період виборчої кампанії. В інформаційний простір негайно проникли різні трактування цього призначення - від припущень про зміцнення контролю українського президента над партійною організацією (якраз з метою проведення виборчої кампанії) до припущень у стилі «Зеленському кінець» - мовляв, новий голова партії швидше орієнтується на США та їхніх керівників», - філософствує доцент.

І додає: «В принципі, незалежно від трактування, процеси і призначення, що відбуваються в Україні, можна пояснити цілком однозначно - швидке політичне перезавантаження країни стало вже неминучим і йде активна підготовка до боротьби за новий перерозподіл ролей, сил і ресурсів. Чинне українське керівництво намагається вести тонку і складну гру - очолити процес перезавантаження, щоб утримати владу і, більш того, забезпечити її зміцнення».

«Чи означає це щось для переговорного процесу? І так, і ні, - судить доцент Новіков. - Безумовно, від особистості першої особи в Києві залежить багато чого. І тут, слід визнати, опоненти Зеленського, які розраховують зайняти його місце, сподіваються на те, що саме він завершить конфлікт, з яким новій владі не доведеться розбиратися (неминуче несучи колосальні політичні втрати). Зеленський же, схоже, розраховує паралельно вести переговорний процес і виборчу кампанію, зробити себе невід'ємною частиною обох. І в якійсь мірі взяти український народ в заручники своїх амбіцій».

«Парадокс, однак, полягає в тому, що якщо Зеленському вдасться провести електоральну кампанію і, більш того, виграти її до завершення конфлікту, цілком можливо, що ці результати зроблять його більш поступливим. Спираючись на новий п'ятирічний термін, він, цілком можливо, почне дивитися на речі більш тверезо і нарешті прийме реальність. Втім, якою буде ця реальність з урахуванням наступу російських військ, що розвивається? Цілком можливо, що, здійснюючи складні політичні маневри, українські керівники залишать країну з розбитим коритом», - по-кремлівськи поблажливо підсумовує московський доцент.

«Примус до миру шляхом відключення енергетики»

Газета «Взгляд» дуже переживає, що «упертість Зеленського добиває українську енергетику».

«До кінця 2025 року енергетичні потужності України знизилися більш ніж удвічі. Жителі Києва, наприклад, отримують електроенергію в середньому 8-11 годин на добу. Наслідки цього відчувають насамперед ЗСУ, але також і в цілому українська економіка. Але звинувачувати в цьому українці можуть лише главу київського режиму Зеленського – російські удари наносяться тільки у відповідь», – миролюбно заявляє московський «Взгляд».

І лицемірно продовжує: «Для початку нагадаємо, що об'єкти енергозабезпечення України стали цілями для ударів російських військ далеко не відразу. Сталося це лише наприкінці 2022 року, у відповідь на вибух «Північних потоків» і атаку Кримського мосту. Однак оскільки на той час ціллю ударів були переважно теплова енергетика і великі об'єкти, наслідки ударів вдалося оперативно купірувати. До кінця 2023 року енергосистема України оговталася майже повністю. У тому числі тому в 2024 і 2025 роках удари по енергетиці України продовжилися. Тепер це вже була зовсім інша війна – відповідь на системну війну України проти російської нафтопереробки».

«Взгляд» підкреслює, що «головна відмінність від 2022 року в тому, що це була вже повноцінна інфраструктурна війна»: «Удари 2022 року були потужними, гучними, але саме окремими ударами: наче ляпас, завданням якого – повернути опонента в реальність і припинити конфлікт загрозою сили. Змістився і фокус ударів. Якщо раніше це були самі електростанції, то тепер на них припадала лише 1/5 частина ракет і БПЛА, тоді як решта була націлена на підстанції та ЛЕП».

«Як підсумок, темпи відновлення української енергетики після переходу до системної війни знизилися, 70% пошкоджень вдалося відновити лише через 9 місяців... З іншого боку, у керівництві ЗС РФ тоді ще явно не залишали надії на те, що українська сторона схаменеться. Так чи інакше, вже ближче до листопада 2024 року примус України до миру шляхом відключення її енергетики зійшов нанівець. «Чорної зими», якою лякали українців, не сталося, а весь опалювальний сезон 2024/25 пройшов з мінімумом ударів і відключень світла. Києву так і зовсім не відключали», - поблажливо бреше кремлівська газета.

І відверто хвалить російську армію за завдані Україні збитки, підкреслюючи, що 2025 рік відрізняється від попередніх років «набагато більшою ударною потужністю»: «Зросла кількість ракет і БПЛА... Удари стали більш концентрованими і зазвичай спрямовані на якийсь один регіон, перевантажуючи тим самим систему ППО. До того ж розширилася номенклатура застосовуваних для цього озброєнь (у справі вже не тільки сімейство «Герань»)».

«У підсумку до кінця року, згідно із заявою глави Міноборони РФ Андрія Білоусова, виведено з ладу понад 70% ТЕЦ, а також понад 37% ГЕС, що забезпечують енергією військову промисловість і ЗСУ. За даними російського військового відомства, в результаті енергетичні потужності України знизилися більш ніж удвічі. Це також найпрямішим чином позначилося на можливостях України чинити опір. І, звичайно, закономірно істотно зріс і збиток України від цих ударів», - цинічно констатує «Взгляд».

Але і цього йому мало. Він продовжує насолоджуватися ще й тим, що «удари істотно підняли вартість життя в Україні»: «Бізнес і так платить за кіловат-годину 10-11 грн (18-20 руб.) – майже в 2,5 рази більше за побутовий тариф. Однак під час віялових відключень доводиться переходити на генератори, а там вже починається зовсім інша математика. Навіть у найекономічніших цінник стартує від 20 грн (36,5 руб.) за кВт-год. У малопотужних, якими в основному користується малий бізнес, він може досягати космічних 40 грн (73 руб.)».

«ЄС поруч, проблем з енергією і робочою силою там немає, угода про асоціацію з ЄС захищає імпорт від мит. У цьому сенсі ще велике питання, що першим доб'є українську економіку: удари по енергетиці або впертість Зеленського. Яскрава ілюстрація цього – недавня новина. Виявляється, команда Трампа ще в липні пропонувала Зеленському укласти енергетичне перемир'я (з гарантією укладення і дотримання його з боку РФ). Той відповів відмовою, був сильно зайнятий ударами по російських НПЗ», – суворо судить «Взгляд».

І знову лицемірно заявляє: «Так що падіння українського ВВП за підсумками року можна сміливо записувати в заслугу Зеленському. І віднімати з його корупційної вихідної допомоги. Саме він ударами по російській паливній інфраструктурі змусив Росію в 2025 році відповідати за українську енергетику по-справжньому серйозно».

«Нова лінія тривалого дотику»

Газета «Московский комсомолец» спробувала з'ясувати, «що стоїть за британським планом висадитися в Одесі». На допомогу «МК» покликала якогось «члена експертної ради «Офіцерів Росії», заступника голови Союзу політемігрантів Європи, екс-депутата Ризької міської Думи» Руслана Панкратова. Яке відношення ризький «екс-депутат» має до Одеси, газета не пояснила.

Панкратов, однак, відразу сміливо пояснює, що «заявлений «план Лондона щодо відправки військ на Україну» виглядає не як реальна оперативна підготовка до десантування в Одесі, а як багатоходова гра, адресована насамперед Москві, ну і заодно тоді вже Києву, Брюсселю і власному населенню Великої Британії».

«Всі акценти на «миротворчому» контингенті і «коаліції бажаючих» - це, швидше за все, підготовка юридичної бази під легітимізоване зовнішнє управління залишковою Україною після неминучої військової поразки Києва... Я звернув увагу на фіксацію розділу України, як вже вирішеного факту. Постановка питання тільки в логіці «після перемир'я» означає, що Лондон, швидше за все, вже виходить з неминучості територіальних втрат Києва і не ставить завдання «повернути все за будь-яку ціну». Мова вже пішла не про порятунок України, а про те, чий протекторат опиниться над її залишками, і як надовго вдасться законсервувати осередок нестабільності біля кордонів Росії», - «розшифровує» екс-депутат Панкратов.

«Тут Одеса як головний приз, а не як перемога «української демократії, - запевняє Панкратов. - Концентрація на Одесі та інфраструктурі Чорного моря говорить нам про реальні цілі британської розвідслужби МІ6. Це повний контроль над логістичними каналами, портами, енерго- та військовою інфраструктурою, а не абстрактні «гарантії безпеки». Все це схоже на підготовку сценарію, за яким під виглядом мандата «місії» або «міжнародних гарантій» буде закріплено довгострокову іноземну присутність у ключових вузлах залишкової України».

«На мій погляд, такого роду підготовка, це явне закріплення такого патерну, як «холодна війна 2.0». Якщо в суспільній свідомості буде заздалегідь прищеплена і нормалізована думка, що британські, французькі або інші війська НАТО можуть легально стояти в Одесі нібито «заради миру», то через кілька років це буде сприйматися як природний стан, а не як екстраординарна інтервенція. Все це дуже схоже на створення нової лінії тривалого зіткнення з Росією – не тільки через східний фланг НАТО, але і через формально і фактично контрольовану зону в Україні», – лякає «експерт» Панкратов.

«Якщо висунутий сценарій «миротворчості» буде реалізований, то війна не закінчиться – вона буде переведена в заморожений, але вкрай вибухонебезпечний формат, де кожна криза навколо Одеси, порту або «гарантій» матиме потенціал швидкого переходу в пряму військову конфронтацію Росії із західними країнами. У стратегічному плані все це схоже на спробу Лондона закріпити нову архітектуру стримування Росії, де Україна – не суб'єкт, а майданчик, а Одеса – не місто, а інструмент довгострокового тиску на Москву і впливу на континентальну Європу», – застерігає черговий московський «експерт».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»